Що вміла 10-річна дівчинка понад 100 років тому на Русі?

168

«Маленьку справу краще великого неробства» — такого принципу суворо дотримувалися батьки у вихованні дочок більше століття тому.

Дівчаток дуже рано привчали до посильної праці, навіть раніше, ніж хлопчиків. Так, з 5-6 років вони вже повинні були вміти прясти, допомагати по дому і на городі, у догляді за молодшими братами і сестрами, за домашньою птицею та худобою.

До 10 років, завдяки «науці» мам, бабусь та інших старших жінок у родині, вони переходили на новий рівень відповідальності. Десятирічна дочка вважалася вже цілком дорослою дівчиною з усіма витікаючими звідси вимогами до неї. Якщо знайомі і сусіди давали дівчинці-підлітку зневажливе визначення «непряха», це було дуже поганою характеристикою, і на гарного нареченого згодом їй можна було навіть не розраховувати.

Костянтин Маковський «Діти, що біжать від грози» (1872)

Як будувався процес навчання?

Виключно на особистому прикладі: зазвичай мати в процесі домашніх або польових клопоту показувала і пояснювала дочки, як і що вона робить, потім довіряла їй виконувати більш просту частину роботи. По мірі засвоєння потрібних навичок функціонал, що виконується дівчинкою, ускладнювався. Якщо у 5-6 років маленька господиня повинна була наглядати за курчатами, то 10-12 – вже виганяти корову на пасовище і доїти її. Ця поступальність і безперервність процесу гарантувала високі результати навчання.

Не бунтували підлітки проти такого укладу? Зрозуміло, немає. З одного боку, трудові навички, щеплені з самого раннього дитинства, дозволяли їм вижити в досить непростих соціальних реаліях, не дарма ж в народі склалася приказка «З ремеслом весь світ пройдеш – не пропадеш». А з іншого – в середовищі простих людей дуже сильна була християнська традиція, причому саме в тій її частині, що стосується суворого Старого Завіту. Згідно йому, служіння батьку та матері уподібнювалося служінню Богові, а образу батьків і непослух прирівнювалися до образи вищих сил.

Дітям прищеплювали такі поняття як синівський/дочірній обов’язок, повага до старості, і усвідомлення того, що сім’я – це найголовніше в житті, а будь-яка праця на її благо був поважаємо.

«Господарство водити — не роззява рот ходити»

Що ж конкретно повинна була вміти сільська дівчинка до свого десятиріччя? Її завдання були дуже різноманітні, незважаючи на уявну простоту селянського побуту.

«Бабин кут». Це «жіноче царство» у печі. Зазвичай відокремлювалася від іншої хати фіранкою, і сильна стать без крайньої потреби намагався туди не заходити. Більш того, поява стороннього чоловіка в «бабиному куті» прирівнювалися до образи. Тут господиня проводила більшу частину свого часу: готувала їжу, підтримувала порядок у «посуднике» (шафі, де зберігалася кухонне начиння), на полицях вздовж стін, де стояли глечики для молока, глиняні та дерев’яні миски, сільнички, чугунки, в дерев’яних поставцах з кришками і в берестяних туесах, де зберігалися сипучі продукти. Десятирічна дівчинка активно допомагала матері у всіх цих клопотах: мила посуд, прибирала, могла сама приготувати нескладну, але здорову селянську їжу.

Харитон Платонов «Селянська дівчина» (1876)

Прибирання в будинку. В обов’язки дівчинки-підлітка ставилося також підтримувати чистоту в будинку. Вона повинна була підмітати підлогу, мити і чистити лавки, прибиті до стін і/або переносні лави; вытрясать і чистити доріжки; прибирати постіль, перетрясать її, змінювати лучину, свічки, чистити гасові лампи. Нерідко десятирічні дівчатка самі справлялися і ще з однієї обов’язком – прали та полоскали білизну на річці, а потім розвішували його на просушку. І якщо в теплу пору року це було швидше розвагою, то прання в ополонці взимку перетворювалася в досить суворе випробування.

Пестунство. В багатодітних сім’ях «догляд» старших дітей за молодшими був суворою необхідністю, адже батьки багато і важко працювали в полі. Тому дівчинку-підлітка нерідко можна було побачити ще й у люльки, яка кріпилася за кільце до центральної балки стелі («сволоку»). Старша сестра, сидячи на лавці, вставляла ногу в петлю, гойдала колиску, а сама займалася рукоділлям.

Крім заколисування дитини, до 10 років маленька нянька могла сама переповити його, зробити соску з нажеванного хліба, погодувати з ріжка. І, звичайно ж, заспокоїти малюка, розважити його піснями, «пестушками» і примовками. Якщо була така необхідність, то в 10-12 років дівчинку могли віддати в няньки – «пестуньи». За літній період вона заробляла від трьох до п’яти рублів – сума чимала для підлітка. Іноді, за домовленістю з батьками, з нянею розплачувалися «натурпродукту»: борошном, картоплею, яблуками, іншими овочами і фруктами, отрезами тканини.

Олексій Венеціанов «Перші кроки» (початок 1830-х)

Ткацтво. Дуже важливий елемент селянської культури. Адже всю тканину для одягу, рушників, скатертин та інших предметів побуту селяни робили самі, тому її і називали домотканої. Спочатку дівчинку вчили намотувати нитки на цевки (берестяні трубочки-котушки), потім тіпати льон, і прясти з нього куделі (нитки). У південних губерніях вони ще й чесали вовну. Зазвичай всім цим займалися довгою зимою в великий «жіночій» компанії.

Вже у 5-7 років дівчинка опановувала первинними навичками, і батько робив їй особисту прядку або веретено – менші, ніж у дорослих. До речі, вважалося, що власний інструмент – це дуже важливо. Свою прядку не можна було давати подружкам – «спортят», і чужими прядками користуватися теж було не можна, адже «хороший майстер працює тільки своїм інструментом». Потім дівчину навчали роботі на ткацькому станку, і до 10 років багато могли вже самі створити пояс або рушник. Перший «хенд-мейд» обов’язково залишали маленької майстрині, а на наступному етапі вона починала готувати своє придане.

Крім перерахованого, дівчинка 10 років допомагала дорослим у полі: в’язала снопи, збирала колоски, ворошила сіно. Ще вона займалася городом, могла пасти корову, козу, гусей, качок; прибирала гній і чистила худобу. Загалом, підліткова криза пролітав непомітно, адже у підростаючої дівчинки просто не було на це часу. Зате працьовита помічниця завжди отримувала підтримку і похвалу від старших, які жили за принципом «Не та рідна дочка, що біжить від справи геть, а та дочка рідна, що на всякій роботі видно».

Олексій Венеціанов «Селянські діти в поле» (1810-е)

Однак не варто думати, що селянські діти на Русі були повністю позбавлені звичайних дитячих радощів. Молодші дівчатка грали в «дочки-матері» ганчірковими ляльками, самі плели для них коси, шили наряди і придумували прикраси. До речі, вважалося, що якщо дівчинка охоче грає в ляльки, то вона буде чудовою господинею і матір’ю. Дівчата постарше збиралися на посиденьки, де гомоніли, співали, в’язали, вишивали і шили. Всіх дітей – від мала до велика – нерідко відправляли в ліс збирати ягоди, гриби, трави, хмизу, або на річку – вудити рибу. І це теж було веселим пригодою, яке, в той же час, адаптувало їх до дорослих обов’язків.

джерело

Мітки:історія, Росія